— Чом це так воно виходить? — запитав Петра Андрій.— Никодим он тридцять років на роботі керівній: То інспектор, то директор, То керуючий, то зав. А чому ж це я в начальство ще ні разу не попав? — Поясню,— Петро всміхнувся.— Ти дивуєшся дарма. Справа в тому, що у тебе горошиночки нема. Попроси в дочки люстерко, обдивися свій язик. Він у тебе невертлявий і товстий, як черевик. А язик у Никодима має форму не таку. Він легкий, як горошинка в міліцейському свистку. Никодим перед начальством не сопе і не мовчить, А щебече соловейком та цвіркунчиком сюрчить. Язичок у нього в роті то танцює, то скака. А тобі якраз бракує отакого язика.