Оженився мальчик Генка, взяв дівульку Нату. Тимчасово у бабусі зайняли кімнату. Через місяць мовив Генка: — Ні, не буде діла. Виявляється, що Ната — темна і незріла. Для мойого інтелекту не підходить Ната, Ерудиція у неї явно вузькувата. Напишу у суд заяву, к бісу розлучуся… — Ех, соколику,— сердито мовила бабуся.— Тим розлученням паскудним ні кінця, ні ліку. А раніше як женились, то жили довіку.— Генка дивиться спесиво: — Як же тут рівняти? Ви ж, неграмотні, не вміли і заяв писати. — Правда, синку,— каже баба.— Тож воно й виходить, Що, як клепки не хватає, то й наука шкодить.