Ви знаєте мисливця Пилипа Добряка? Душа у нього ніжна, чутлива та м’яка. Добряк природу любить, обожнює її. А як розповіда він про ріки та гаї! — Ви бачили,— питає,— як сонце устає? Ви чули, як зозуля над річкою кує? Ви чули, як над ставом шепоче осока? Ви бачили, як вранці виблискує ріка? Ось він іде, в природу закоханий Добряк. В руках — нова рушниця, за спиною — рюкзак. В кущах щебече пташка, Пилипа звеселя. Стрибає за Пилипом собака, як теля. Аж раптом псюга люто метнувся до кущів. Пилип закляк на місці, Пилип закам’янів. Закалатало серце у грудях Добряка: Собака йде по колу, піднявши русака. Ось на узлісся зайчик прожогом виліта. Він в сонячному сяйві — як птиця золота. Пилип його на мушку та вслід йому — торох! В гаю страшна тривога, в гаю переполох. Пилип знаходить здобич по краплях на траві — Пищить звіря нещасне, вся мордочка в крові. Пилип його прикладом по лобі двічі б’є, Відламує дві лапки, собаці віддає. Обтерши кров травою, ховає свій трофей. В Пилиповому серці співає соловей… Стріляй зайців, Пилипе, поранених — души, Але про те, що любиш природу,— не бреши!