Дід Терешко із села прикотив у Київ. Подивитися метро він давненько мріяв. Увійшов, немов у храм, в станцію чудову. — Де тут каса? — запитав дівчину бідову. Та сказала: — Біля кас черга довгувата. Якщо маєте дрібні, йдіть до автомата.— Дід Терешко в гаманці покопавсь хвилину, Три копійки й ще одну кинув у щілину Та й намірився іти, сміло ставить ногу. Тут як грюкне автомат! Перекрив дорогу. Дід злякався не на жарт. — Тьху, лиха личина! — Що ж ви робите? — кричить дідові дівчина.— Чи ви бачите в житті вперше автомати? У щілину п’ятака треба опускати. Дід поїздив на метро. Повернувсь додому. Дуже довго диво те снилося старому. Він розказував усім: — Як там інтересно! Під землею поїзди… Всюди розчудесно. Не сподобались мені тільки автомати: За копійку можуть вам ноги поламати.