Подивилась телевізор баба проти ночі Та й пустилась міркувати про права жіночі: — Ось узяти б хоч артистів. Все ж то славні люди, А й між ними рівноправ’я не було й не буде. Як артист ото на сцену поспівать виходить, За собою молоденьку жіночку виводить. Тільки публіка затихне, темно стане в залі, Жінка сяде й починає грати на роялі. Він же вклониться легенько, стане і співає, І не дивиться на неї, мов її немає. Люди плещуть у долоні, ей же ей, як діти. Тичуть в руки і під руки співакові квіти… А як добре все обдумать, вийде правда чиста, Що на квіти в жінки права більше, ніж в артиста. Скільки клавішів у неї! Всі ж то треба знати: По якому пальцем бити, а який минати. Так вона встає й тікає зразу ж за кулісу.