Чоловік собі папугу Разом з кліткою купив. Позолочену ту клітку Аж до стелі причепив. А папуга, мов сказився, Не змовкає ні на мить. Так шалено репетує, Що аж клітка деренчить. І сказала кішка сіра, Що в людей отих жила: — А мені б отак кричати Господиня не дала. Я, буває, тільки нявкну, Лиш подам свій голосок, А хазяїн: — Геть за двері! — А хазяйка — за ціпок. — Не рівняйся ти зі мною, — Відповів папуга їй. — Хто ж ломакою дозволить Бить по клітці золотій? Ще чимало є на світі З привілеями папуг. Дров, буває, наламає — І не спікся, не попух, Ні пір’їночки не втратив, — І ви знаєте чому? Дуже високо забрався. Що ви зробите йому?