Докотилася до кума новина, Що вино робити можна з кавуна. Кум — страшенно нетерплячий чоловік. Він негайно ж кавуняру приволік. Вставив трубку з очерету «під ребро», Пачку дріжджів затаскав йому в нутро. Намішав цементу, глини, кізяків І обмазав кавуна з усіх боків. Мідним дротом те страхіття обмотав І на піч його сушитися поклав. Як нагрівся кавуняра уночі, Зашумів, немов реактор, на печі. Тут у кума і з’явився мудрий план: Вмонтувати у «реактор» мідний кран, Щоб під тиском в кілька сотень атмосфер З нього гнало різні вина і лікер. Чую — кум мій барабанить у вікно: — Йдем до мене пити марочне вино! — Тягне в хату і показує мені Кавуняру, що лежить на черені. — Дріжджів,— каже,— я напхав йому в нутро.. Там, напевне, розщепилося ядро. Не кавун це вже у мене, не балон, А заряд на кілька тисяч мегатонн. Тільки атом служить миру, не війні: Він вино для мене чавить в кавуні. А «реактор» в цю хвилину як рвоне! Оглушило, ошелешило мене… Прокидаюсь — бачу, хати вже нема. Піч стоїть посеред дворища сама. Бачу — кум сидить на клуні, наче птах, Весь у сажі, вся сорочка у дірках. Переляканий, страшний, як сатана, Ще й контужений осколком кавуна. На подвір’ї — тільки пір’я від курей. Біля двору — тільки клямка від дверей. Кум оговтався та й каже: — Це буза… Ми ще гнатимем коньяк із гарбуза!