Десять літ финтила Фенька В модній мініюбці, Але пари підшукати Не вдалось голубці. І не знала Фенька бідна, Як їй бути далі. Та замітку прочитала В свіжому журналі, Що в столиці електронні Є вже автомати, Що дівкам допомагають Женихів шукати. Жвава Фенька найкоротшу Одягла спідницю І негайно полетіла Літаком в столицю. В інститут прибігла Фенька Рано на світанку І надряпала записку На вузенькім бланку: «Підшукай мені, машина, Щоб жених був класний. Представительний мужчина, А не шкет нещасний. Щоб імєл він чин солідний, Персональну дачку, Збереженій на книжці И льогковую тачку. Був неп ющий, некурящий І до гроба вєрний. В заключення сообщаю Свій портрет примєрний. В мене талія ізящна І фігура стройна, А за проче остальноє Тоже я спокойна». Розписалася під бланком, Ще й черкнула риску. Вклав учений у машину Феньчину записку. І дала машина Феньці Відповідь куценьку: «Представительний мужчина Чхать хотів на Феньку!»