Очі — гудзики скляні. Ніс — неначе кнопка. Перед вами, як живий, Ромуальд Коробка. Ромуальд — єдиний син В доброї мамаші. Прийде літо — цілі дні Смажиться на пляжі. Мати робить, хоч стара, Гроші заробляє. По півметра ковбаси Дармоїд з’їдає. Ляже лобур під кущем, Заведе «Спідолу», Та й підспівує баском, Чути до Подолу: «Пусть всєгда будєт мама І всєгда буду я!..» Ви поглянули б, яке В Ромуальда тіло! Їй-же богу, як смола — Страшно загоріло. Як іде він по піску, Молоді стиляжки Поглядають вслід йому І зітхають важко. А який хвацький плавець Ромуальд Коробка! Він не тоне у воді, Бо дурний, як пробка.