Коли в Раді у Верховній Руськомовний виступа, Ви прислухайтесь, шановні, Що він меле й теліпа. – Без единого Союза Далеко мы не уйдем. Жить не сможем без России, Неизбежно пропадем… – Виступайте на державній! – Із гальорки хтось гука. – Перестаньте придираться! – Чути з іншого кутка. А йому ж державна мова Непотрібна, зайва річ. Йому рідна та, якою Разговарівал Ілліч. Проти вищого начальства Він ніколи не ішов. Що начальство ізрекало, Те і він услід молов. Не морочилась ніколи, Твердолоба голова, Українські чи російські Ті начальницькі слова. Буде три державні мови Чи чотири, чи одна, – Ні тієі, ні цієї Він не знатиме й не зна. І його не мучить совість, І – сумління не гризе… Тож послухайте терпляче, Ще чого він наверзе. – Мы от наших оппонентов Разных слушаем речей, А живут они поддержкой Иностранных богачей. Потому они им служат, Что живут за ихний счет! Зачекаймо ще хвилинку, Доки він затулить рот. Зачекаймо й запитаймо: – А тепер повідай нам, За який і чий рахунок Ти живеш на світі сам? Ти продуктів добру купу Умегелюєш щодня. Що ж у тебе – є корова, Власні кури чи свиня? Може, ти свиню зарізав І насмажив ковбаси? Може, з власного городу Ти картопельку їси? У народу від нестатків Уривається терпець, А у тебе на загривку Ледь зійшовся комірець. Ти Росію сильно любиш? Безперечно, це не гріх, Але хто ж тебе тримає, Не пускає до своїх? Залиши нам Україну, Не тягни до росіян, Можеш пупа надірвати, Це ж тобі не чемодан.