Над безмежним океаном Лайнер проліта, А в салоні дід старенький Сало упліта. Пахне салом українським На увесь літак. Підбігає стюардеса І говорить так: – Командір наш сало любіт, Он у нас хохол. Просіт он кусочок сала Принести на стол. Настовбурчились у діда Вуса, наче дріт. – Він не буде їсти сала, – Відмовляє дід. Вертається стюардеса Через п’ять хвилин. – А у нас любітєль сала Єсть єщо одін. – А це ж хто? – старий питає. – Наш второй пілот. Он хохол і любіт сало – Щирий патріот. Дід серветкою утерся: – Дівко чи мадам, Він не буде їсти сала, Повторяю вам. Стюардеса пильно в очі Дивиться йому. – Як це так – не буде їсти… – Поясність чому. Дід насупився сердито: – Поясню, мадам. Той і цей не будуть їсти Тому, що не дам. Українцям дав би сала, Дав би й хліба шмат, А хохли нехай ковтають Їм рідніший мат.