Ой морока превелика дядькові Якиму! Жінка Настя кожне літо проситься до Криму. А вона ж така у нього гарна та тендітна, Ще й фігурку гарну має, бо живе бездітна. Про дітей не хоче й слухать клята молодиця. — Я,— говорить,— хочу жизню вдоволь насладиться.— І щоразу, як до Криму виїжджає Настя, То й купує лотерейку: це, мовляв, на щастя. А як з Криму прибуває, то й везе обновку — Як не плаття з оксамиту, то кофтину з шовку. І показує Якиму дорогу обнову. — Це, Якиме, в лотерейку виграла я знову. — Дивна в тебе лотерейка,— чоловік зітхає.— Чомусь тільки на курортах вона в тебе грає.