Повернувсь Кузьма з роботи, Освіжився в ванні, Одягнув нову піжаму Та й ліг на дивані. Лежить собі, проглядає Журнали й газети, А дружина варить, смажить, Готує котлети. Пообідав Кузьма смачно, Запалив «Казбека». — Ну чого ти, — пита жінку, — Така недалека? Тільки в тебе і балачки Про супи й олію. І ні слова про театри, Про драматургію. А є жінки! Збоку глянеш — Ходить, як Аїда. Драматургів усіх знає Аж до Евріпіда. Так і сипле: Тіто, Гобі, Карузо, Фелліні, Есамбаєв, Магомаєв, Кобзон, Паганіні… А ти яка? Ти ж не тямиш В цьому ні бельмеса. Ти ж не можеш відрізнити Брамса від Бернеса. Давно тебе не бачив я В хорошому платті. Тиняєшся у тапочках, В дешевім халаті. Ти забула, що є в світі Жіночі принади: Перманенти, манікюри, Духи та помади. Я хотів би бути мужем Культурної дами, А ти чавиш помідори, Бряжчиш друшляками, Що побачиш — вишні, сливи Пхаєш у консерви. Я не можу, розумієш? Здають уже нерви… Через добу повернувся Наш Кузьма додому. Зустрічає його жінка В платті голубому. Підведені чорним очі, На губах помада. Закрутило Кузьмі в носі Від духів «Еллада». Плаття модне, вузесеньке, Облягає форми, Ще й коліна не прикриті (Такі тепер норми). Посадила Кузьму в крісло, Сіла проти нього. Як французька кінозірка, Виставила ноги. У Кузьми від здивування Потилиця змокла. А дружина запитує: — Ти читав Софокла? Може, тобі до вподоби П’єси Евріпіда? Сопе Кузьма: — Відчепися! Подавай обідать! Нащо мені евріпіди, Нащо їхні п’єси? — А ти ж казав, що у мене Дрібні інтереси. Що немає шику-блиску, Манери негарні… Я й просиділа сьогодні Півдня в перукарні. Не було у мене часу Возиться з обідом, То я тобі й замінила Обід Евріпідом.