Ми із кумом, їй же право, молодці! В нас у кожного пов’язка на руці. Йдем поважно, як барони-королі: Нас призначили сьогодні в патрулі. Дві наради з нами в штабі провели І сувору нам інструкцію дали: — Як зустрінете «під мухою» когось, То дивіться, щоб не трапилось чогось. Будьте чемними, культурними,— ну-ну! Ви проводьте з ним роботу виховну. Стали в темному провулку я і кум. Чуєм пісню хуліганську, чуєм шум. — Тру-ля-ля! — кричить на вулиці шмаркач. Під рукою довга пляшка, як товкач. Ми спокійно підійшли до шмаркача. Кум легенько доторкнувся до плеча. — Хто ви будете? — питає.— Звідкіля? Хто дозволив вам кричати «тру-ля-ля»? — Той за пляшку — та по лобі кума — брязь! Пляшка тріснула і ляпнулась у грязь. Я кажу п’яничці строго: — П’єш, то п’єш… А навіщо ж ти пляшки державні б’єш? Кум он стогне, голова болить йому — Де вночі пірамідону я візьму? — А п’яниця кума ліктем — під ребро! Чую: в кума затріщало все нутро. — Ти куди-то б’єш,— питаю,— паразит? Може, в кума в животі апендицит? — А п’яниця кума в вухо — та-ра-рах! Аж у мене задзеленькало в ушах. Я питаю: — Як не соромно тобі? Кум же грає на гітарі й на трубі. А тепер його талантові труба… В інше місце важко вдарити хіба? Кум мій сльози витирає кулаком. А п’яниця його ззаду — бах! — носком. — Ти куди ото,— питаю,— б’єш, мурло? А якби у нього око там було?! — А п’яничка той безсовісний мене Каменюкою у лоб як садоне! Кум мовчить, немов у рот набрав води. Я гукаю: — Гей, міліція! Сюди! — Як міліція прибігла й патрулі, Гордо з кумом ми лежали на землі. В кума вухо і потилиця в крові, А у мене — тільки дірка в голові. Через місяць ми поправимось, мабуть. Інтересно, чи медалі нам дадуть? Ми вже згодні, щоб на двох дали одну За проведену роботу виховну.