Воркувала Горлиця у садку, У куточку тихенькому, на бузку; Жалкувала сизокрила, що вона Незчулася, як минула і весна, Не вгляділа, як одцвівся і садок, І черешні, і вишеньки, і бузок; Сумувала, що прийдеться восени Десь шукати ще іншої сторони. Підлабузнивсь до Горлиці Горобець, Наче справді запорозький молодець: — Ой послухай, голубонько, не журись, Ти на мене, молодчика, подивись! Чи є в світі де такії молодці, Як ми, славні та веселі горобці,- На все вдатні,— до любощів, до пісень?- Цвірінькати жартуючи, увесь день! Ти не бійся, голубонько, що зима Посиплеться білим снігом… То дарма! Нас з тобою теє лихо не зляка: Перебудем під стріхою в козака. А як гляне ясне сонце на весну — Забудемо тую зиму навісну. Порозтають тії білії сніги, Покриються травицею всі луги, Розів’ється калинонька і садок, Розцвітуться і вишеньки, і бузок; Заспівають усі пташки, як в раю, Привітатимуть голубоньку мою; А ти, серце-голубонько, не журись Та до мене, молодчика, прихились… — Бодай тобі, Горобчику, не брехать, А горлицям твоїх брехень не чувать! Не до пари голубоньці Горобець, Хоч який він прехороший молодець: Треба мені, сизокрилій, голубка, Як хорошій дівчиноньці козака.- Де не взявся сизокрилий Голубок — Як ухопить Горобчика за чубок! Пом’яв його, понівечив, як хотів, Оскуб його, молодчика, та й пустив: — Оце тобі, Горобчику, так не вчись, До чужої голубоньки не тулись.- Як дремене Горобчичок у садок,- Болить його головонька і чубок. Регочуться проклятії горобці: — Отак наші добувають молодці! — Засоромивсь осміяний Горобець Та й покинув ріднесенький табунець, Полетів він світ за очі у садки Відшіптувать головоньку і боки. Я вигадав, лежачи на печі, Для вас сюю баєчку, паничі! Ой не будьте, паниченьки-молодці, І ви такі, як отії горобці; Пригортайтесь, козаченьки, до дівчат — Хіба мало є хороших бровенят? Дівчинонька, як квіточка,— з нею рай, А чужої молодиці не займай, Бо налетить часом сивий Голубок — Болітиме головонька і чубок!