Котилася тарілочка По крутій горі, Забавляла любих діток У моїм дворі. Нам тієї тарілочки Чому не любить — Хорошая, золотая І як жар горить. Прийшла баба — сама чорна І чорний жупан,— Заховала тарілочку У синій туман. Постихали співи й жарти У дворі моїм; Золотої тарілочки Стало жаль усім. Зачинився я у хаті, У віконці став І про тую тарілочку Співати почав: “Туманочку, туманочку! Поклонись зорі, Покоти нам тарілочку По нашій горі…” Де не взявся із-за лісу Невідомий птах, Довгохвостий, гостроносий, На восьми ногах. Я — на піч та у куточку Зігнувсь, притаївсь І, щоб птах той не надибав,— Ряденцем укривсь. Навіжений птах літає, Не найде ніде І тонесенько виводить: “А де дідок, де?” Закричав горлатий півень І прогнав мій страх, Я зрадів — і не побачив, Де той дівся птах. Золотую тарілочку Всі знають давно: То на небі сонце ясне, На весь світ одно. Чорна баба — нічка темна: Із давніх-давен Покриває все на світі, Як погасне день. Заховався, шуткуючи, Дідусь-господар, Щоб не зразу догадались, Що той птах — комар.