Скажіть мені, добрі люди, В кого я вдалася, — Ще на світі не нажилась, А в журбу здалася? Чи вийду я у садочок — Важенько вздихаю… Чи співала б, чи летіла б — І сама не знаю. Чи вийду я до річеньки — Оп’ять зажурюся… Все дивлюся в степ широкий Та й не надивлюся. За хвилею хвиля друга Шумить і женеться, А у мене душа тужить І серденько б’ється. А як зійде місяць ясний Гулять з зіроньками, — Все плачу я, сердешная, Дрібними сльозами. Ясний місяць з зіроньками Тихо розмовляє, А у мене, молодої, Розмови немає… Скажіть мені, добрі люди, Що мені робити? Ой як мені на сім світі Без кохання жити? Чого б, бачся, журитися — Життя золотеє: І батько є, і матінка, А все щось не теє… Коли б мені дали крила, То я б полетіла, Голубкою на рученьки Миленькому б сіла. Сказала б я: кохаймося, Мій милий козаче, Милуймося, цілуймося, — Бач, дівчина плаче! Скажіть мені, добрі люди, В кого я вдалася? Ще на світі не нажилась, А в журбу здалася. Тоді б же я, добрі люди, Вас би не питала: Жила б собі співаючи Та й горя б не знала!