“Глянь на мене, вітрику, чи гарно прибралась? Рано до схід сонечка росою вмивалась, Є у мене листячко, пахучії квіти, Чому ж мені, вітрику, ой чом не радіти? Краще в полі нашому над мене немає, Аж до моря славонька про мене літає, Із моєї сипанки смачна страва буде, Поливку і маслечко дадуть добрі люде!” “Рівна, сестро милая, нам доля з тобою, — Обізвався братичок десь за бороною. — Скрізь по людях склалася і про мене слава, Он і в полі, вітрику, кипить моя страва”.