Гай, здається, пісні солов’їв зеленавим вогнем підпалили. Величезною щіткою терників весна-дівка бугри побілила. Мед тягучий озимини в прямокутниках тихих поля. Журавлині ключі в вишині відмикають широку волю. „Гай одягсь”, – батько очі поклав заволожені з возу старого. Під колеса широкі лягла, ніби скатерть, широка дорога. На тюльпанних із сонцем буграх, де похнюпились білі клени, чути, як в далину дітвора шелестить, як листочки зелені.