Жінка з глечиком молока зупинилася серед двору: коси чорні і станом тонка, у очах ніби синє море. Стала й слухає, як воно щось балакає в глечику глинянім, і сп’янили слова, як вино, тихим звуком забутого імені. І прислухалася до тіла свого, молоком ніби білим наповненого: розгорялося молоко, як вогонь, і палило кордони недозволеного. Так стояла, а глечик легкий на руках – як дитина маленька. Так стояла, а чоловіки були схожі на того, хто далеко.