Ой брате ти мій, Андрію – сопілка засмучених слів – ми здійснимо нашу мрію у шумі зеленім гаїв: під вільхою, чи під вербою, в краю, де родився і зріс, ми викопаємо з тобою криницю прозорих сліз. Над нею червону калину посадимо навесні, хай пісню гойда солов’їну, хай квітами плаче пісні. Хай прийде туди із відерцем дівчина у зелен день: і брязне об воду денце, і сонце у відро упаде. А з сонцем у відро поллється волосся і очі її, її сопілка смутна відгукнеться в зеленому шумі гаїв.