У квітні білим небом вишневого молока літають золоті птахи: золоті птахи дахів. Вони політають-політають і, як голуби, знову сідають на хати. Аж якось одна золота птаха прилетіла із білого неба до мене і забрала мої руки, моє серце, мої очі і мій спокій. І потім зникла у білому небі. Довго я ходив, довго ходив – аж поки знайшов ту птаху золоту. Віддай, птахо золота, мої руки, моє серце, мої очі і мій спокій…” А з-під крил птахи золотої випурхнуло дівча: маленьке-маленьке – у чашечці вишневої квітки умістилося б! – І на її малесеньких білих долоньках лежали мої руки, моє серце, мої очі і мій спокій…