Брате мій, хліборобе чорнявий, ти далеко-далеко від нив, ми не заграємо комбайном червоним, святкуючи Празник жнив. Пам’ятаєш, як з тобою ми сіяли, ніби грали на струнах рядків! І як падали коло криниць синіх, і ловили губами жайворонків дзвінких. Ти скидав на траву картуза і сорочку вишивану свою, ти дивився у криницю і казав: „Чуєш підкови золоті врожаю?” І я слухав, припавши до землі. Нас кликали сівалки сіяти. Курликали в пролісках журавлі і казали, що ти не будеш косити.