Ми йдемо по Україні: від степів до гір, від лісів до морів — звідусіль виходимо на прадавні шляхи, і немає нам ліку. Ми чинимо волю наших прадідів, це вони нас послали у путь, щоб ми йшли нашою віковічною землею, із нашими багатолюдними містами, із нашими тихомрійними селами, із нашими золотоверхими церквами. Ми гордо йдемо шляхами України: ви, які виглядаєте у вікна, як сусіди, щоб подивитись на нас, гордо йдучих, ви, які визираєте з-за рогу, як вороги, щоб подивитись на нас, гордо йдучих, — ви всі бачите, як ми гордо йдемо дорогами України. Ми йдемо, не вимагайте від нас доказів нашої прихильності до руху, не, вимагайте пояснень причин, що привели нас у рух. Марна ваша справа — виставляти проти нашої ходи контраргументи, що ви їх здобуваєте із мертвих джерел, намагаючись зупинити нашу ходу, марна ваша справа — ми йдемо. Ми йдемо по Україні, пов’язані вишиваними дівочими руками рушниками, і радість сяє в наших очах.