Площею прогулювалося кільканадцять пам’ятників невідомому солдату. Вони жваво про щось говорили, курили і все поглядали на перехожих — все чекали, що от-от прийдуть ті, хто їх ждав з війни. Але всі вони або повмирали, або давно вже їх забули. Батько весь час відчуває вину, що не він згинув, а його друг із Дону, але на площу і він не прийшов.