Ми — репані жителі Хохландії, ми — хохли з обвислими вусами, ми — ледарі і боягузи, ми — куркулі і підкуркульники, ми — бандити, зрадники, поліцаї, ми — мазепинці, ми — петлюрівці, ми — бандерівці,— нам нічим оборонятися від нападів, від будь-яких образ, кинутих нам ким не заманеться: наша артилерія — чумацькі випряжені вози, що поціляють задертими догори дишлами у ворога, який наступає на нас нізвідки і звідусіль, наша авіація — вітряки, сконцентровані на одному бойовому аеродромі — у музеї народної архітектури просто неба. Нам немає місця на своїй землі, нам нікуди подітися у цьому світі: ми емігруємо лише до давньої Греції, розгорнувши Гомерову “Іліаду”,— аби вижити — ми себе вбиваємо: стираємо своє ім’я — ім’я українця — з лиця землі, як власний плювок, ми відмовляємося від своєї мови, як від якогось нездійсненого злочину, у якому нас ніби звинувачують, ми відмовляємося від рідної домівки, стіни якої уже не захищають,— ми — самовбивці.