Арпад

У замку обвалені стелі
Та брухту тисячі тонн.
Хто килими тут розстелить
Між мармурових колон?

У мертвому замку сьогодні
Ніхто не засвітить вогні.
Лиже Дунай голодний
Ноги йому кам’яні.

На вході, роззявивши пащу,
Чатує карбований лев —
Чекає давно пропалих
Дунайських своїх королев.

В саду королівськім пустому
Ясний шелестить листопад.
У даль повернув невідому
Коня степового Арпад.

Куди поведеш свої орди,
В який небувалий похід?
Я знаю, що витязь гордий
З Дунаю не піде на схід!

1945, Будапешт