Без краю топкі болота, Без краю пагубні озерця. Перед очима встала та, Що рицар звав би: дама серця. Не у сталевім сяйві лат, Як рицарі століть далеких, Іде із лайкою солдат, Розхристаний, на небезпеки. І тільки вірність в серці чистім, Як давні рицарі, несем В непроходимості багнисті По трасах, мощених вогнем. 1944, Терексентміклош