Бронзовий вершник й досі на плаці Конає з розірваними грудьми. Я знову у Буді. Я знов у палаці, Як давні знайомі, зустрілися ми. Лишилася фреска тут блідо-рожева На закуреній димом стіні. Чого ти всміхнулась, чужа королево, Що хочеш сказати мені? Чи, може, і справді впізнала мене ти, Згадавши, як в зали оці Влетів я, людина з другої планети, З гранатою у руці! Коли ми явились, нові й незборні, В розбомблене пекло твоїх палат. І хлопець в куфайці, вмостившись на троні, Чистив свій теплий іще автомат. 1945, Будапешт