Камінь розігрітий аж пашить.
Втомлений, замислений іду.
Повнить сонце Улічку Злату,
Сонцю тут подобається жить.
Втомлений, замислений іду.
Прага, Праго, мій слов’янський град!
Через смерть, і горе, і біду
Я пробивсь до тебе з-за Карпат,
Мужність вніс на Улічку Злату.
Втомлений, замислений іду.
Біла чешка вийшла на балкон,
А мені перед очима — Грон,
Кров’ю писані в снігах сліди
Тих, що йшли… А не дійшли сюди.
Не забудь їх, вуличко злата!
Мирний чех бруківку заміта —
В небі ясно, ані туч, ні хмар.
Біла, як та вишенька в саду,
Чешка усміхається: наздар**
Втомлений, замислений іду.
Не забудь їх, вуличко злата —
Не забудь їх, чешко молода!
1945, Прага
