Мене війна веде все далі Просторами чужих земель. Де й наші птиці не літали, Іду, мов давній менестрель. Я вірю в пісню, як в молитву, І смерть, здається, на війні Щадить мене в найтяжчих битвах За… недоспівані пісні. Коли при спалахах заграви Вночі, ввірвавшися у дзот, Я дістаю із-за халяви З піснями вольними блокнот І на трофейному папері Лягає туга І печаль,- Я наче відкриваю двері У рідний дім, у рідну даль… І, як сновиддя золоте, Мені тоді снується Про давнє і дзвінке! Про те, Що плаче і сміється — Наказ: “Вперед!” — Я знов ховаю Окопну лірику свою. Й на повен зріст — до того краю, Де знову бути нам в бою. 1944, Тиса-Пюшпекі