Красуня задумана осінь Золоті паруси нап’яла. І сонце променем косим Мене протяло, мов стріла. Із прекрасним на серці болем, Із осколком у серці ясним Я на кряж по камінню голім Лісом іду багряним. Заберусь на саму вершину, Подивлюся — відомо куди! Немов невгамовному сину. Я серцю скажу: лети! Крізь осінь оцю золотаву, Через кряжів гірських моноліт Лети у мою державу, В молодий мій стомовний світ. І спитається осінь: хто це По горах стрімких та лісах Пролітає, прострілений сонцем, На моїх золотих парусах? ЗО вересня 1945 р., Балатон