Сніги! Не сніги, а ріллі, Наорані смертю за мить. І хлопець — одне вугілля — Біля танка свого лежить. Руку підняв до неба. Крик занімів на вустах. Бо жити б йому ще треба В незайманих десь містах, Ще б чути довкола себе Той гомін прекрасних міст. Бунтуючи, зняв до неба Чорний кулак танкіст. І руки його обгорілі Не хочуть такого кінця! І зуби аж сяють білі На спаленій масці лиця! Бо то ж недомріяна мрія, То ж вірність його комусь — Напис на танку біліє: “Жди — я вернусь!”. 1945, Секешфехерварф