Геть галушки, з стола печене, Знімайте божий хліб і сіль, І сало, з яйцями пряжене. Варену, хлопче, при на стіл! Хай чарка забрязка, хай весело буде! Нехай погуляють хрещенії люде! Із нас тихенько кожний їсть, Як тілько що обід почнеться, А як хлиснуть по п’ять, по шість, Де в бога річ та набереться: Регочуться дуже, мов бджоли гудуть, Вигадують штуки і всячину гнуть. Хто баляндраси точить дівці, Хто лає подушне й мирське; Там Опанас Грицьковій жінці На ухо шепче щось таке, А та червоніє, мов повная рожа, І каже тихенько: «На що се похоже». Маруся дівка страх плоха, Зовсім мов панна, хоч за книжки, Сором’язлива вже така… Що ж? Випила із медом трішки, Не та стала дівка – до хлопців цокоче; Як ясочки, грають Марусині очі. На єї дивиться Андрій Та позирає все в віконце І думає, коли б швидчій За гору заховалось сонце. В вікно він погляне, на дівку моргне, Вона усміхнеться, плечима здвигне. Їси собі до очкура, А в горі їжа не порадить. І тілько що хіба з добра На животі тобі завадить. А вип’єш півкварти – завійна пройшла І знову весела твоя голова. Я маю думку вже таку, Що краще жить було б на світі, Якби обідать нашвидку, А потім по півночі пити. Давайте ж варену, хай весело буде! Нехай погуляють хрещенії люде!