По Гаю темному туга велика ходить: Сокири й Топори затіяли войну, Гай хочуть сплюндрувать і пущі всі пошкодить; Война ся навела на дерево суму; Дуби задумались, осики затремтіли, І клен гнучкий, і в’яз із лиха вниз нагнувсь. Аж ось Сокири вже в Гаю забрязкотіли, І дуб найстарший усміхнувсь. “Не бійтесь! — він гукнув.— Того я і жахався, Як з топорищами сі навісні прийдуть, Аж дерев’яний рід заліза одцурався! Без дерева вони самі нас да не втнуть, От-то було б… але — нехай йому абищо, Якби з Сокирами прийшли і Топорища, Тоді-то був би нам капут”. І справді, скілько тут Сокири не бряжчали, Ні дубчика, ні липки не стяли І тільки де-не-де що кору пописали Да і додому з тим пішли.