Учора мій сусід купив собі Коня Із табуна, татарського, презлого, Такого жвавого, такого вже баского! Дивлюсь: сусід і вся його сім’я Уздечки не напнуть на його. Сусід сусідів кликать став І могорич пообіщав, Щоб тільки помогли йому Коня упорать. Народ зійшовсь та гук такий підняв, Мов цілину п’ять плугів орють. А Кінь жахається да рже, На дибки спиниться да гривою мотає, То піде бокаса, то б’ється і кусає. Котрий сміліший був, то вже Од Коника тікає. Прийшлось сусідові, мовляв, хоть сядь да й плач. Аж дивляться, іде Петро Деркач — Розумний чоловік і в конях силу знає,- Іде і здалеку чуприною киває. Прийшов — і ввесь базар нікчемний розігнав, І сміло до Коня побрався потихеньку, Все свистячи, повагом, помаленьку, Все гладив, подивлюсь — уже і загнуздав. Пани! чи чули, як Деркач коня поймав?