Хто дівчину любить, той любить і ліс. У лісі так темно, так тихо! І я його дуже любив то колись, Та вже мінувало те лихо!.. Дівчата у лісі зовсім не такі, Як часом бувають у хаті. У лісі вони звичайненькі, плохі, Не кажуть: геть! дивиться мати! *** Я бачив Маруся під гаєм ішла, Аж гульк, їй назустріч козак молоденький, Вона вся згоріла, не знає й сама Од чого, а він веселенький. Підходить до єї — за руки взялись, Як ті голуби цілувались… Шепнула Маруся: ходімо у ліс! Пішли — і од мене сховались. Ну, що вже робили вони там удвох, Не знаю, бо в лісі було вже темненько, А чув, що Маруся сказала: ох, ох! І сперву так дуже, а потім тихенько, тихенько.