Ось чутка степом полетіла (На що то гріх не підведе), Що у степу якась Могила Дитину швидко приведе. Про диво сеє як почули, То люди зараз в степ майнули, Старий і молодий к Могилі, знай, іде. Крий Боже, народу якого там зобралось! Як об Іллі в Ромні; Буцім там місто починалось. Де ні взялись міняйли й шинкарі І підняли між себе галас; Чумак із сіллю став, із дьогтем дьогтярі, І красти бублики шатнули школярі; Сластьони шкварились, сідухи цокотіли; Про Лазаря старці під кобзу голосили; “Холодний квас!” — москаль між народом гукав Знечев’я, а базар в степу як треба став. Хрещений люд хоча гуляє, Да на Могилу все раз по раз позирає, Чи швидко вродиться те чадо степове. Могила ж стогне, мов сопе, мов тяжко дише, Боками сивими колише І з лиха на ввесь степ реве. Народ дивується, да їсть, да п’є горілку. Вже панський стадник Опанас, Покинувши товар, що пас, З кишені витягнув сопілку Да як утне московського бичка! Підківки зараз забряжчали, В кружку дівчата танцювали; Москаль покинув глек та садить гоцака. Аж ось — лулусь щось під ногами! Загоготів якийсь підземний глас. Базар утих, баби замовкли під возами, Із ляку упустив сопілку Опанас, І люди, хрестячись, баньки повитріщали. Могила тріснула, і те дитя, що ждали, На божий світ сусіль — як пить дало! Та що ж за чадо те було, Що стільки гомону між нами наробило? “Мабуть, підсудок?” — “Ні!” — “Так лев?” — “Ні!” — “Так мішок З дукатами?” — “Ні, ні!” — “Так папорті цвіток?” “Але ж!” — “Так, з нами хресна сила, Мабуть, вона полубіса вродила?” “Не втяв!” — “Так вилила козацького коня?” “Ні, просто привела руденьке мишеня”.