Заквітчалася дівчина; стала край вікна. Дав бог празник. Людям празник, а вона одна із маленьким братом Йвасем, прибрана, в квітках, Дивиться, моя небога, на широкий шлях. Батько вмер давно у неї, матері нема, Тільки в хаті брат маленький да вона сама, Більш ні племені, ні роду — все чужі кругом! Тільки не об тім сумує дівка під вікном: Тута, край вікна, прощався, ціловався він, Чорнобровий козаченько, як їхав на Дін? Обі іцпнся вернутися — вже півроку є, Ніс сумує дівчинонька, серденько моє!.. До мій милий? Що він робить? Де він забаривсь? Може, з іншою якою уже одруживсь!..” Дума дівка; серцю важко, сльози на очах. І пустий простягсь далеко перед нею шлях…