Учора я дививсь, як хлопці Гуляли на толоці: Здається, крам там продавав один, Другі в опуки тощо грали, То в дучку булку заганяли, А далі здумали скакати через тин. Хлоп’ята там були і прості, і письменні, І кожний з них по-своєму скакав: — Один летів як навіжений, Знай, визвіривсь на тин, та біля його й став; А інший, голову, мов той москаль, задравши, Пряменько витягнувсь та й скочив через тин, Та як же врізався об землю, вражий син, Колошу розідравши. А виборного хлопченя Так скаче високо, так здорово літає! “Воно мале зовсім, од чого ж так скакає?” — Собі подумав я Та й придивляться став: аж сеє бісеня Як хоче скочить, то аж в землю присідає Та й присне разом відтіля! Як ні крути, а правди нігде діти: Коли б, як виборного діти, І другі вміли присідать, То, може б, і вони зуміли так скакать.