Весна іде! Її дихання чую… Пташиний спів немов уже дзвенить… Дніпро лама покрівлю крижаную, І в берег б’є, і плеще, і кипить. Плещи, старий! І в море вільні хвилі Неси-жени, як і раніш носив,- Весна тобі нові приносить сили: Устань, розлийсь з високих берегів! Твій час іще! Ще не віднято змоги! Нехай шумлять, нехай ревуть пороги, І вир нехай і плеще, і кипить! О, поспішай! Бо вже і над тобою Нікчемний люд нікчемною рукою Залізом пут простягнених дзвенить. 1888