В степу рвачкий на волі вітер віє, По світу він гуляє, де схотів, І бачить: скрізь недоля горе сіє, І повен світ нещастів і жалів. О, вітре мій! Тобі нема припини, І можеш ти до бога долинуть,— Скажи, коли нам ждать тії хвилини, Що доля всім дасть широко дихнуть? Ти, може, чув?.. Терпіти вже несила, І мука всім серця давно стомила, І вже снаги нема її знести — Давно вже час!.. Вже серце знемагає… Дмухнув рвачкий — і вже його немає, Одмову теж — шукай у полі ти! 1888