Голився я на тиждень раз,- І нікому й байдуже! Приїхав Він, [1] віддав приказ: “Голись щодня, Петро, бо гидкий дуже”. Отже ж, щодня я і голюся, Аж пасока юшить із бороди; То гребінцем чесавшись уколюся, То, глянь — витягую з води Гарячої свій палець, Вже перетоплений на смалець. Ходив до панночок, накинувши свитину… “А що се, сучий сину? — Загуркотав наш пан,- Ану! мерщій лиш одягайсь в жупан!” Отже ж, з тої пори не я один, а й пані,- Вона у кохті, я ж з ґудзиками в жупані, Їмо, було, собі, як тільки в вікна світ, Що іноді аж розіпре живіт; Тепер Він догори все повернув ногами… Нехай святий дух буде з нами!.. Тепер вже череду жене із поля дід, А Він, гляди, тогді нас кличе на обід! Бувало, смерклося,— то ми і до хропка, Тепер тогді Він тільки збитень смокче, Куйовдиться, не їсть і спать не хоче, Бо поведенція московська, бач, така! Ой, щоб вас! Ей, Андрію! Сказав би щось, та не посмію… Та вже ж побачимо, яку там цяцю Ви привезли [2] за сю нам працю? ____________________ [1] — Він — Лонгінов М. [2] — …яку там цяцю Ви привезли….— Очевидно, йдеться про якусь нагороду від А. Вагнера