Нащо ти, Любочко, козацьке серце сушиш?.. Чого, як молода та кізочка в бору, Що чи ногами лист сухенький заворушить, Чи вітерець шепне, чи жовна там кору На липі подовбе, чи ящірка зелена Зашелестить в кущі — вона, мов тороплена, Шукає матері, дрижить, втіка… Ой чом же, Любко, ти жахливая така?.. Чи зуздриш, то й дрижиш; себе й мене лякаєш! Чи я до тебе — ти, як від мари, втікаєш!.. Та я ж не вовк, не звір та й не медвідь-бортняк З Литви: вподобав я не з тим твою уроду, Щоб долею вертіть твоєю сяк і так І славу накликать на тебе та пригоду!.. Та й час би дівчині дівоцькеє гадать: Не вік же ягоді на гілці червоніти, Не вік при матері і дівці дівовать… Ой час теляточко від матки одлучити!..