Здоров був з празником, мій любий Олексію! [1] Сказав би вірш тобі, та, далебі, не вмію. Нехай святиться твій, Олексо, сей деньок; Пий за здоров’ячко горілку та медок. Що вип’єш, то твоє. Пий поти, поки п’ється! Ось бач,— мені і ллють, та ба! уже не ллється! Уже од знахорів я випив не одну… Допивсь — що пес, коли й ногою вже дриґну! Я хочу в шинк — вони ж до якійсь шлють аптеки. Уже із ліжка я не раз чухрав навтеки; Так що ж! Піймають, бра! простягнуть і припруть, Рознімуть зуби ще — і ліки в горло ллють. Бодай не брататься, Олексо, з знахорами! Пий лучче замість лік — горілку з парубками, Щоб ти не знав, що то на світі є гостець, Щоб був здоровий ти, як київський чернець, Щоб до тебе ніщо лихеє не пристало, Щоб нудненько тобі з похмілля не бувало, Щоб не торкнулися до тебе чиряки, Ні волос, ні лишай, ні струп, ні болячки, Щоб ти ні соняшниць, ні кашлю не боявся, І щоб ти з трясцею ніколи не стрічався. Щоб ворог не ступив у тебе на поріг І не судив тебе, із’ївши твій пиріг; Щоб ти парубковав і добре налазився, Та ще й щоб не старим з ким добрим оженився. Тим часом пий, поки горілки в пляшці є. Бо ж в світі, куди глянь, то все що-небудь п’є: Земля п’є з неба дощ, а землю небо смокче; Пшениця й блекота,— все пить на світі хоче; Травиця і квітки холодну росу п’ють, А бджоли із квіток медок солодкий ссуть; Мужик горілку п’є,— та й пан же не гуляє, Бо кров мужицьку він лежить да попиває. _____________________ [1] — Йдеться про день “преподобного Олексія”, 17 березня за православним календарем.