Изми мя, господи, от человека лукава; от мужа неправедна избави мя. О, вирви, господи, мене з рук чоловіка, Що шарпає мене, мов горлицю шульпіка! І од лукавого мене ти слобони, Бо в серці щось лихе задумують вони І гострять на мене свої, мов стріли, зуби; Шукають, де ступлю, вони моєї згуби. Язик їх — патока, а думка не така — Отрута лютая, ще гірш от мишака. О! визволи мене од хитрих ворогів, Що підо мною день і ніч копають рів! Бач, притрусили, як тенета, квіточками! Бач, під моїми, як капкан, стирчить ногами, І, мов тим пліточкам, принаду на гачках Розставили вони скрізь на моїх стежках! От в смутку я й кажу; ти, госпідь мій, надія, Рятуй! бо до землі моя приклякла шия! Ти ж боронив мене, за мене скрізь знайшовсь, Як з ворогами я за честь твою боровсь. Не попусти й тепер мене ти в вражі руки, Бо так роз’юшаться, що наберусь я муки! А що ті брехуни на мене там несуть,- На їх же голови ті кривди і спадуть. Із неба угілля спаде і злих попалить, І янгол кари їх на дно до пекла звалить. Та вже не пановать на світі брехунам, Не здобровать і злим, що допікають нам. Хоч присягнуть,— їм суд у господа недовгий, Всяк одбере своє: зобидчик, пан і вбогий. Прославить же тебе правдивий чоловік, І перед лицем твоїм в раю жив буде ввік.