Петро мужик непокорний, Та вдавсь собі проноза з біса: Здається, з пики і дурний, Та годзунковатий гульвіса. От ґедзь напав Петра: не спить, не їсть ніколи, Бажає бачить П’ятембурх І, знай, черка писульки до Миколи. [1] “Нехай, — каже,— поки не випре з мене дух, Хоч раз тобі я поклонюсь, Нехай на П’ятембурх доволі надивлюсь!” Микола, гарний, любий пан, Черка йому: “Надінь ти, Петре, свій жупан, А на жупан з відлогою свитину, І решетилівський кожух, І хліба деяку шматину, Та й чимчикуй щомога в П’ятембурх”. От наш Петро і в П’ятембурсі В свитині новій і в кожусі! Петра за гостя прийняли, Петра у люди повели… Чого Петрова душка забажала, Усе побачила, всього покоштовала… Петро, мов єднорал, між панством виступає, Перед Петром москаль рушницю піднімає, Петрові в тарілках підносять панську страву, Та що й казать: Петро пішов у славу! Але Петрові все нудненько щось стає; Петро буцім то сяде, то встає, Все груди мацає, кородиться і кашля, І нищечком під ніс собі, скривившись, кашля. Петрові стрічку й хрест Микола втеребив, Петра Микола в двір до Самої водив; Петро буцім повеселів, Та вп’ять здурів І світом нудить, Других і сам себе посеред ночі будить… Петра напали перелоги, Петра з нудьги не носять ноги, В Петра буцім усе в господі умира, В Петра всі хворі там: і жінка, й дітвора, Петро притьмом додому, до двора! Микола-пан швидчій Петровій жінці В царині випрохав намисто в сто червінців; Петро уп’ять повеселів, На всі чотири поглядів Та й: “Папочку,— сказав,— здорові ж оставайтесь І в П’ятембурх мене вже більш не сподівайтесь”. ______________________ [1] — Микола — Лонгінов М. М. (1780–1853), високопоставлений чиновник, у 20–30-х рр. керував учбовими та благодійними закладами, які перебували у віданні імператриці. Він був покровителем Гулака-Артемовського.