Хто, кажуть, до кого,— ми до тебе, Грицько! З суплікою прийшли: я, бач, та мій Рябко. Не дай загинуть нам, не дай з нас кепковати; А доки ж буде нас зле панство зневажати? Пусти нас, батечку, до хати! Хоч буцім, Грицьку, ти на пана закрививсь, Та з пантелику ти так, як другі, не збивсь: Не звик ти голобель замість коня шмагати; Не все ж під ніс Рябкам, мовляв ти, заглядати. Пусти нас, батечку, до хати! Хоч ти, Грицько, пошивсь з ріднею в москалі, Та бач,— ніхто на вас не плаче на селі! Ти знаєш, що на те собака, щоб брехати, Що й сто не збудять їх тебе, як ляжеш спати. Пусти нас, батечку, до хати! Хоч ти не раз, Грицько, кислиці в пельку пхав, Та твій Рябко од їх оскоми не чував: Бо очі бачили, що треба куповати: Нехай хоч вилізуть, а треба доїдати! Пусти нас, батечку, до хати! Пусти!.. Чи бач, як пан Рябка почастовав? Коли б йому язик родимець одібрав, Щоб він замість Рябка довіку мав гарчати, А наш Рябко щоб сів за його в карти грати! Пусти нас, батечку, до хати! Чи бач, що ледве вже він кульші волоче, Що так з його юшить і пасьока тече! Та тож-то так звелів всю шкуру скрізь списати. Що то тобі нема і курці де клювати! Пусти нас, батечку, до хати! Пусти! та й склич до нас тих навісних панів, Що воду із своїх виварюють Рябків; Звели їм струп Рябка довгенько полизати: Адже ж то і над псом повинно ласку мати. Пусти нас, батечку, до хати! Супліку ж сю мою ти, Грицьку, сам читай, Ледачому її паскудить не давай; Бо як почне москаль по-своєму складати, Та вот!.. та штьо? та как?., читавши примовляти,- Тоді хоч умикай із хати!..