Березень. Подув ласкавий вітер. Засиніли оченята квітам. Котики муркочуть на вербичці, І не спиться під снігами річці. І ведмедик вже не хоче спати Там, під снігом, у ведмежій хаті. Він штовхає маму волохату: — Вже весна, мамуню. Можна встати? І малому проліску не спиться, Поспішає пролісок родиться: — Ой, матусю, кучугура тане, Вже весна. Хутчіше проростаймо! І листочку в брунечці обридло, З бруньки ж нічогісінько не видно. Він товчеться в бруньці і бурмоче, Він на волю, непосида, хоче. Знову закрутились каруселі, Засурмили коники веселі. Розічхався коник кольоровий, А весна сказала: — На здоров’я! Якось я спитала у весни: — Ти чому приходиш, поясни? — І весна мені сказала прямо: — Поспішаю я на Свято мами! Поспішають квіти проростати, Поспішають журавлі вертати, Поспішає сонечко теплішать, Поспішають дітки розумнішать. В Африці далекій, пам’ятаю, Говорив мені премудрий слон, Що якби на світі мам не стало, То й весни б на світі не було! Ще сказав: — Ви помічали, може, — Кожна мама із весною схожа? — І відкрив мені він таємницю, Що весна із мамою — сестриці.