Вечоріє. День відходить. Сонно дихають поля. Тихі зорі, повні води — це, дитя, твоя земля! За рікою пахнуть трави. Стука дятел по корі. У шибках цвітуть заграви надвечірньої зорі. Дома затишно і чисто. Чайник пісеньку співа, золотисту, голосисту. Та біда — забув слова. І підспівує поважно з печі сірий кіт Степан. Доїдай же манну кашу і лягай, дитинко, спать. За вікном ласкаво диха золота твоя земля. Трактори у полі стихли. Журавлі в гніздечку сплять. Уві сні сміються вишні, сиплють квітом… «Спати, спать!» пісню ніжну, дивовижну грає коничок-скрипаль…